Recent reviews by FemGeek

Якщо ви тільки збираєтесь знайомитись з серією ігор Dying Light, краще починайте з першої частини або хоча б не створюйте собі захмарних очікувань, якщо вже пройшли другу і вирішили пограти в "класику". Бо це зовсім різні ігри, які пов'язані лише назвою та елементом паркуру.

Я з тих самих "нових фанатів": придбала другу частину на релізі, вона мені сподобалась, я одразу ж купила першу, тим паче, що багато хто писав що сіквел і поряд не стояв і... от я 4 місяці намагалася в неї періодично грати і все ж таки закинула. Після сіквелу, який був не претендуючим на сюжетні нагороди розважальним паркурним виживачем у світі зомбі, я не очікувала настільки душної першої частини. Типу, я знала що вона більш хардкорна, але ці проєкти взагалі мають зовсім "різний вайб" або, простіше кажучи, "зовсім різну атмосферу".

Окей, дійсно, можна пояснити таку складність першої частини тим, що тут людство вперше стикнулося с зомбі, ніхто не знає що робити, зброю мастирять з гівна і палок, прокачка навичок не спрощує бойовку (опустимо той факт, що наш головний герой тренерований солдат), і взагалі, тут в нас повна печаль та безнадійність, а за кожну помилку карають дуже боляче. Це мало б створити атмосферу дуже реалістичного зомбі-апокаліпсису, де ти лише людина, а зомбі дійсно страшна загроза.

Але проблема в тому, що чим далі ти проходиш, прокачуєш навички та зброю, тим... особливо нічого не змінюється. Я пройшла сюжетку майже на 40% і не відчула жодних суттєвих змін в геймплеї (ігроладі), які б спонукали мене вивчати карту, бігати по другорядних місіях та й взагалі йти далі по сюжету. Кожен запуск гри, десь через хвилин 20-30 я втрачала інтерес, а постійний грінд та біганіна по досить одноманітній місцевості ситуацію не покращували. Я закидувала гру на пару тижнів-місяць, запускала на свіжу голову і історія повторювалась.

Можливо, якби сюжет був цікавим, я би дійшла до кінця. Так, він місцями драматичний (бо в нас тут тільки початок зомбі-апокаліпсису, невинні люди вмирають, але чи будемо ми перейматися через смерть чергового персонажу, якого герой знає лише хвилин 5?), є якісь моральні питання, стандартні робочі кліше ніби вдало вписані, проте воно на мені якось не спрацювало. Ну от не зацікавило, взагалі. Я не можу сказати що сюжет у другій частині краще, але вона геймплейно мене зачепила на 100+ годин гри, бо тобі постійно дають якусь нагороду, розшируючи можливості по пересуванню відкритим світом та спрощуючи протистояння з простими противниками, при цьому підкидуючи нові випробування.

Чи є перший Dying Light класикою свого часу та проєктом, який вплинув на індустрію?
Так.

Чи порекомендую я його комусь?
Скоріше так, але лише після великого попередження що від гри краще очікувати.

"Не рекомендую" в першу чергу за дурну політику зі штучним обмеженням усіх доступних локалізацій лише до російської в нашому регіоні, розробники досі ігнорують це питання. Українізатор є в посібниках, там же можна встановити англійську озвучку.

Сам відгук скоріше нейтральний. Бо емоцій в мене доповнення не викликало взагалі.

Ubisoft дуже намагалися створити якусь інтригу щодо змісту цього DLC. Сам трейлер змонтован так, ніби ми будемо розслідувати хто такий Джек-Різник, нас чекає екшен та дуже напружена атмосфера... Та й нарешті акцент на Іві, а не на Джейкобі, як це було в основній грі - ну краса ж! Але доповнення просто злито.

По-перше, хто такий Джек-Різник нам кажуть з першого ж завдання (не бачу сенсу ховати це під спойлер, бо це дуже псує враження). Інтрига, яку можна було тримати до самого кінця, пхається просто на тарілочці під ніс. Через це розслідування вбивст не працюють - ми ВЖЕ знаємо хто це і просто полюємо за ним, замість того щоб потроху здогатуватись чому саме Різник полював на цих жінок та які його мотиви, хто він такий та чому його не можуть зловити. Чому він обирав саме ЦИХ жінок теж не пояснюють. Через це розслідування стають просто переліком однотипних завдань "збери уліки - отримай напрямок до наступного тіла".

Нам дають декілька завдань, де ми граємо за самого Джека, і перший раз це прикольно, але швидко починає набридати. Знов-таки, через те, що ми вже знаємо хто вбивця, а під час цих завдань нам не розкривають його мотивів чи особистих травм, що саме штовхнуло його на цю криваву доріжку (нам ЙОГО точку зору при грі за НЬОГО просто не показують), це стає лише повторенням одних й тих самих дій з трохи зміненим візуалом, але в тих же місцях де ми й так були. Все. Воно не працює.

По-друге, якщо не враховувати побічні активності у двох доступних районах міста, це доповнення ДУЖЕ коротке. Два вбивства важливих персонажів у справі Різника, три додаткові завдання-розслідування і фінальне завдання. Все.

Побічні активности виконувати швидко набридає (на відміну від основної гри вони якісь штучно-затягнуті), а те що Іві за 20 років втратила більшу частину навичок і тепер їй знову кожна блоха як рівний суперник - ну, теж задоволення від геймплею не додає. Це зроблено щоб хоч якось спонукати нас використовувати нові знаряддя та навички, щоб зробити хоч якусь аргументацію що ми з Джеком-Різником дійсно схожі (як він намагається нас запевнити, он навіть методи ті самі), але оці "елементи залякування" працюють не на всіх ворогах і тобі все одно доводится користуватися старими методами.

По-третє, атмосфера, яку очікуєш після трейлеру, взагалі не існує у самому доповненні. Вулички виглядають так само, як і в основній грі, лише більш сіро; інтриги та детективної складової тут немає. Якщо основна гра була весела, з різноманітними активностями та приколами, бо вона ставила перед собою задачу нас розважити пригодою непосидючих близнюів у Лондоні, то тут нас ніби мали тримати в напрузі, але насправді лише водять по різних місцях зі словами "Тобі має бути страшно! Це Джек-Різник, бу-у-у-у-у!".

Абсолютно нудна історія з таким же нудним гемплеєм.
Все.

Усе, що розробники могли цікавого зробити в цьому DLC - вони НЕ зробили. Якщо до основної гри ще хочется повертатися, то це доповнення я точно перепроходити ніколи не захочу.

P.S. Окремо ще під спойлер додам, що мене вибісило як вів себе Джейкоб. Що зробили з його персонажем? Як він з нахабного та самовпевненого юнака перетворився на заляканого чоловіка, який не міг розібратися з Різником, а лише тікав від нього, піджавши хвіст? Нам в фінальній битві з Різником ніби показують, що той просто знає усі основні прийоми і тому з ним неможливо битися, треба нападати зі спини, але невже Джейкоб сам не міг до цього допетрити? Що саме в Різнику його так налякало? Про яке саме "своє" Кредо (краще за асасинське) нам постійно казав Різник? Що він хотів довести цими вбивствами і для чого розробляв свій план? І ці питання залишаються без відповіді, бо Джейкоба викидують кудись на самому початку і повертають в кат-сцені після фінальної битви, навіть жодного слова не дають, а мотивацію Різника він нам навіть у завданнях за нього не розказує. Думайте самі, що називається.

В пак входить:

• симпатичний аутфіт для Іві;
  
• 3 види зброї 7-го рівня, яка не набагато ефективніша за стандартну;
  
• 2 види спорядження (плащ для Іві, пояс для Джейкоба).

Входить у GOLD-версію гри. Купувати краще по знижках, так як користуватися цим будете дуже мало або взагалі не будете.

Позитивний відгук недоступний так само, як і будь-яка локалізація у нашому регіоні (на жаль, доступна лише рос.).

Класичний пошук предметів.
По знижках взагалі 14 грн був, за 40-60 хвилин пошуків нормальна ціна.

Картинка приємна, музика атмосферна, єдине - рівні з пір'ям (останній дім) та трубками для паління (другий дім) місцями промальовані так, що було складно деякі предмети знайти без підказок. Не розумію як їх взагалі побачити можливо було)

Тут мав би бути великий огляд, де я нахвалюю атмосферу, головних героїв та все-все-все. Та що там, я навіть платіну вибила в цій грі, коли проходила на консолі і купила копію тут, що я роблю лише з проєктами, які зайняли особливе місце в моєму серці...

АЛЕ:


Навіть англійську не поставити. Можна приховати інтерфейс або встановити українізатор (дуже дякую спільноті за їх працю), але сам факт такої політики є неприпустимим. Україна - не росія, це не наша мова, ми маємо право обирати з переліку усіх створених локалізацій, а не отримувати урізану версію.

Але відгук позитивний. Ой вмію зацікавити, а! Так, стоп, це ж я сама з собою вже балакаю, непорядок...

Якщо ви ігровий естет, який вважає що суть та передача якоїсь ідеї має бути вище за цікавий геймплей (або ігролад, тут кому що більше подобається) - це ваш проєкт, але обов'язково грайте у навушниках. В мене майже увесь час волосся ставало дибки від того як пропрацьовані голоса, які постійно переслідують головну героїню: оці їх постійні сварки, перекрикування, те як вони впливають на емоційний стан гравця - це було щось, досвід досить унікальний для мене. До того ж, вони допомагають нам у битвах, підказуючи що робити, особливо якщо позаду зненацька вискакує противник.

Також окремо зазначу візуальну подачу психологічного стану героїні та те як поставлені катсцени: з часом розумієш які саме психічні розлади бачиш і відчуваєш. Тут знімаю шляпу, розробники дійсно пропрацювали цей момент, іноді було дуже дискомфортно дивитися у глаза Сенуї.

Але гру я під кінець просто зненавиділа. І ні, не через фінал (дуже жирна спойлер-порада для тих, хто планує дійти до кінця: скільки б ви не билися, вам не перемогти, прийміть свою долю), а саме через геймплей. Я сама естет 50/50: обожнюю, коли через ігровий досвід нам доносять ідеї та образи, але лише коли при цьому є цікавий геймплей, атмосфера або візуал. Усе це є більше питанням смаків, але я не розумію як 9-12 годин однотипних загадок з відкриттям дверей з переодичним переключенням на бійку мало б мені сподобатись, особливо коли головна героїня навіть бігає як черепаха, а в якийсь момент у нас взагалі години дві виключно з вирішенням загадок і дуже повільним проходженням декількох локацій-випробувань. Гра нібіто не знає чим хоче нас зайняти, переміщуючи з однієї коридорно-пустої локації на іншу. Я пройшла її за два дні, але на другий день просто вимучивала себе, щоб дійти до фінала, настільки вона мене втомила ігровим процесом.

Сюжету тут майже немає. Точніше, він є, але лише коли починаєш глибоко аналізувати усе, що бачиш. Навіть мої друзі, які проходили Hellblade: Senua's Sacrifice декілька разів, кажуть що змогли зрозуміти проєкт повноцінно лише з другої спроби.

Але відгук, повторюсь, позитивний.

Тут важливо сказати, що проєкт виявився просто не для мене і це не робить його поганим. Трохи відрефлексувавши свої почуття, переглянувши деякі фрагменти та поспілкувавшись з тими, хто нещодавно грав, я зрозуміла що тут, скоріш за все, зіграли трохи невиправдані очікування, сформовані трейлерами та початком гри: нам дали певну динаміку, баланс між битвами та загадками, щоб потім на півтори-дві (а для когось і 3-4) години викреслити все це і залишити монотонне ходіння, під час якого я і почала втрачати цікавість до атмосфери і просто дратуватися. Чим більше це затягувалось - тим більш предвзятою була я сама. Але трохи охолонувши думками (і розігрітою до температури магми п'ятою точкою) я зрозуміла, що основа тут - не у геймплеї, а саме в атмосфері і тому досвіді, що може дати споглядання світу очами досить нетипової головної героїні.

Чи багато вам одразу на думку спадає гг з психозом? Мені - ні.
І цей стан передали настільки добре, що я готова рекомендувати гру тим, хто прийде саме за нестандартним досвідом та атмосферою повністью зламаного внутрішнього світу. Це не історія, де ми маємо битися кожні десять секунд, це скоріше трохи надто монотонна симуляція, яку треба відчувати, а не проходити.

Повторю ще раз, окремо: цю гру треба відчувати.

Тож від мене рефлексуючі 7/10.
Це не той досвід, який я хотіла, але він точно залишив свій слід.

Перша година чи півтори (залежно від вашого темпу проходження) - нудьга нудьгою. Якщо б мені не нахвалювали саме сюжетку, я б її взагалі закинула, але дочекалася того-самого-контенту і врешті відгук позитивний. В чому ж там проблема? В розтягнутості. Ось тебе вчать-вчать, готують стати пілотом титану, потім дають самого титана, а потім що? А потім хвилин 20-30 бігаєш по досить однотипній місцевості, періодично зачищаючи її від ворогів, щоб знайти батарею для свого титана. Що потім? Те саме, 1 в 1, і теж хвилин 20-30. Можна сказати, що це було для навчання, але далі по ходу сюжету все одно в кожному місці для "паркуру" буде голограма-підказка що робити, тож витрачати на це майже годину не так вже й треба було. І ось нарешті нам дають 5 хвилин посидіти в титані, постріляти по ворогам, а потім... а потім знову бігай по однотипним коридорам і мочи ворогів.

Але в якийсь момент усе змінюється. З'являются нетипові рівні, які я запам'ятаю надовго, бо від них кайфанула неймовірно (особливо коли ми переміщаємось у часі, щоб мати змогу пройти далі по локації - це те, за цим я б повернулася ще раз у гру, рівень зроблен просто на 100/10), титан стає нам повноцінним напарником, з яким можна вести прикольні бесіди, вмикається добрячий такий пафосний екшен і ось ти вже сидиш, дивишся на фінальні титри і не віриш що гра так швидко закінчилася. В якийсь момент ота перша чверть гри забувається, з'являється баланс і ти просто розумієш, що єдина її проблема - це маленький хронометраж. Це вже індивідуально, але мені через це от трошечки ще не вистачило взаємодії головного героя та його титану в битві, ну надто часто ми бували у різних кутках карти і працювали окремо один від одного.

Сам сюжет простий та зрозумілий, тут нема якихось "оце так несподіванка!" моментів, але я б цю гру назвала добротним нішевим бойовичком. Вона не намагається брати візуальною частиною або якимось крутим босом у фіналі (я їх взагалі забула вже через тиждень), вона просто тримається на своїй атмосфері і дає тобі можливість взяти участь у прикольній пригоді пілота та його титану.

До Titanfall 2 буде приємно повернутися і пограти ще раз, тож від мене "рекомендую" і оцінка 8/10.

Геймплей став комфортніше і помітно спростився, як на мене (таке враження, що гра хоче охопити більше людей, і тому багато чого спростили порівняно с першою частиною, а монтаж сантехніки взагалі прибрали). Окремо дякую за "чуття фліпера" - ти тепер не натираєш усі угли в пошуках однієї-єдиної невидимої плями, а вмикаєш чуття - і тобі усе підсвічують.

House Flipper 2 намагається дати гравцям більш різноманітні замовлення, а не просто ідентичні місця з однаковим срачем і трохи різною історією (якщо вказано що дитина намагалася зробити ремонт у ванній - то там навіть плями від трафаретів будуть і самі трафарети з конкретним візерунком, а не просто разводи бруду у іншому кольорі), але коли справа доходить до ремонту будинків та їх перепродажу... стає трохи нудно, бо геймплей перетворюється на досить однотипний процес і саміх речей в грі ще замало, вони швидко набридають оку і не дають розкрити свої ідеї повністю.

Візуал став краще, багів поки не зустріла.

Якщо ви вмієте розважати себе самостійно і любите медитативно переробляти дома - це ваш симулятор.
Думаю далі контенту буде більше, поки від мене 7/10.

Venba має свій яскравий стиль, атмосферну музику та красиве зображення їжі з Південної Індії. Приготування страв методом "згадай старі рецепти, підбираючи вірну послідовність дій" скоріше є приємною частиною геймплею (тут їх мало, не встигаєшь насолодитися процесом, а вже треба йти далі і читати купу діалогів), основа же тут в інтерактивній історії про життя в еміграції. Гра підіймає важливі теми: як зберегти власну культуру? як знайти себе в зовсім іншому суспільстві? чи мають діти успадковувати традиції, особливо якщо вони народилися вже в іншій країні? булінг зі сторони однолітків та як новому поколінню знайти себе, балансуючи між тим, що їх оточує, та тим, що є їх культурною спадщиною через батьків?

Гра приємна, але на один раз. Вона коротка, не встигаєш звикнути, а вже все, година-півтори і фінал.

Але мені сподобалось, тож 7/10.

Unpacking - ну дуже лампова та атмосферна гра, яка дозволяє нам розслабитися у кріслі і розкладати речі нашої гг після декількох переїздів (тут досить велика свобода волі щодо порядку розкладання, але є певні правила - ну там сковорідки в ванні не лишати, бо якось їм там не місце, і гра вам про це нагадає). Візуал приємний, музика теж додає розслабленої атмосфери.

Але крім милих пікселів, тут є ціла історія, яка вдало розкривається через певні геймплейні моменти та маленькі, на перший погляд непомітні деталі. Ми проживаємо разом з нашою гг її дорослішання, стосунки, досягнення в кар'єрі - і з кожним разом обмежень щодо розкладання речей стає усе меньше, коли вона стає більш незалежною та зустрічає людину, з якою їй дійсно комфортно будувати майбутнє. Наприклад чого тільки вартий момент, коли ми бачимо, як в перших стосунках вона може покласти свій диплом лише під кровать або взагалі повісити над унітазом, бо хлопець іншого місця не дає, а потім спокійно може повісити його на саме видне місце де завгодно, коли зустрічає свою майбутнью дружину? А ще та дрібничка, що коли вони з'їджаються разом, вона ставить для коханої окрему шафку для речей, докупила стеллаж у вітальню (бо розуміє ці відчуття, коли тебе насправді не чекають, згадати лише тот безлад у квартирі її хлопця)?

Тож гра дійсно варта уваги. Вона продумана до дрібничок, медитативна і до неї приємно повернутися, щоб знову розслабитися.

Від мене 10/10!