Recent reviews by Hedera helix

Немає у Червоної Шапочки ніякої таємниці, але ж ми не прискіпуємось до сюжету казуальних ігор, ere ж? :) У цій грі можна провести чимало часу, розгадуючи головоломки-нонограми, отримуючи у підсумку прикольні квадратикові малюнки: створіння, предмети, часом навіть цілі "сюжети". Проте, якщо ви — новачок у цій справі, то я раджу вчитися у інших подібних іграх, бо у цій, як на мене, важкувато. Натомість, реально без мороки отримати всі досягнення — може, не так швидко, як би вам хотілося, але не витративши ні копійки: раз на добу видається 2000 монет, а це чимало.
З ціною якась чорна магія: я додала гру у бібліотеку безкоштовно, але зараз я бачу на сторінці вартість у сто гривень.
Але обираю негативну рецензію за відсутність української локалізації. Теж мені, "український розробник".

У мене немає претензій до технічної сторони гри. Тут непогані тексти, і кумедно обігране те, що монети лежать під кожним кущем (я так тими грошима і не скористалася). Бої за допомогою знань — це круто. Але, ідея, що королю знадобився один-єдиний знавець фізіології та анатомії для порятунку королівства — натягування сови на глобус, як на мене.
Якщо хтось вчить біологію англійською, то їм краще скористатися запитаннями наприкінці параграфу для перевірки знань. А далеким від науки гравцям The King's Request: Physiology and Anatomy Revision Game здасться занадто "ботанською".

Sprout (англ. паросток) — одна з тих ігор, які були створені на Flash, а згодом переродились на Unity. Це невелика історія про шлях до мети, і про користь від різних граней твоєї "особистості" (в лапках і без). Авжеж, це також головоломка, тому щоразу доведеться обирати, ким стати, і подивитись, до чого це приведе. Хай навіть цяцька на 10 хвилин, я все одно її рекомендую.

Гра про те, що, коли докопатися, то можна досягти по-справжньому відмінного результату.

«Пригоди кошеняти у міському парку» — мила історія про дівчинку, яка хіба що голову не забула :) під час своїх розваг, а ми, грайливе кошеня і справжній друг, шукаємо загублені речі. Це "вкажи і клацни" гра із малюнками, схожими на дитячі, та озвученням. Єдина прикрість: гра не має української, інакше я б рекомендувала її для Ваших діток.
Хоча залишається загадкою, хто зробив напис українською мовою на банері гри у крамниці.

Чому у Стімі є лише "рекомендую" або "не рекомендую", але немає оцінки байдуже? Я б таку поставила цій грі, бо вона мене нічим не сколихнула, не вразила. Поціновувачам жанру, мабуть, House of 1,000 Doors: Family Secrets сподобалася б. Але... Пошук предметів? У Steam? За 170 гривень? Та годі вам! Чесно, не знаю, за що тут платити такі гроші.
Є такий собі сюжет, щоб змусити гравця виконувати всі ті дії. Ігролад, як на мене, — чисте довбограйство. І, навіть якщо виникнуть з ним якісь проблеми — всередині самої гри є посібник, який нізащо не дасть застрягнути! З картинками! Можна телепортуватись між локаціями за допомогою карти, це плюс. Після проходження основної частини відкриється додатковий розділ, ще десь на 40-50 хвилин грання.
Досягнень нема, є колекційні картки. Все ж, гра не є цілковитим лайном, тому я "рекомендую". Але не за повну вартість, бережи Ґейб нас від такого.

Не намагайтесь відшукати дух старих добрих The Settlers у цій поробці. Воно на Flash Player, трясця! А завантажується стільки, наче це нормальна гра з 3D-графікою. Все робиться через квести, за які видають досвід, завдяки якому переходимо на нові рівні, щоб відкрити доступ до нових речей, адже хто став би робити доступним все й одразу... Але це тяганина такаа нуууднааааа...
Гра не була б безкоштовною, якби не нагадувала де можна і не можна про можливість вкласти у неї гроші. А ще гільдії, щоденні завдання, відвідини друзів, колекції... Тьху! Тут дороги не впливають на економіку, чорт забирай!
Я пограла тиждень, дійшла до 22-го рівня і кинула. Тут нецікаво.

Фірма Five-BN, мабуть, робила браузерні ігри, але зараз випускає їх у Steam. Отже, зустрічайте чергову гру про Загублені землі Lost Lands: Mahjong.
Є у нас карта, на карті локації. Коли заходимо в локацію, то граємо у маджонг. Можемо побачити як традиційні популярні фігури, так і нові, є навіть український тризуб. На вирішення головоломки дається 10 хвилин, я знімала всі кості за півтори-три хвилини. Існує можливість перемішати все, якщо зайшли у глухий кут; це не безкоштовно, звісно. Дуже дивно, що взагалі немає функції скасувати один останній хід, у маджонгу це важливо.
Крім власне китайської гри, наявні також монстри, які вештаються стежками, та скрині, які відкриваються за енергію. Так, тут є енергія, яку ми витрачаємо на виконання дій. І щоденні бонуси. І покупка всілякого непотребу, без якого можна обійтись. Пригадуєте, що я казала про браузерні ігри? Скрині відкриваються також після розгадування головоломок, але цього разу не маджонгу. Якщо відкрити скриню швидко, то зекономлену енергію не повернуть, що, як на мене, вельми журно. А ще після певного етапу настає епоха восьмигодинних квестів. Причому вони можуть бути такі: спочатку ми збираємо 10 мечів, якими проганяють кобольдів, і їх у нас забирають, а наступний квест буде "прогнати 7 печерних кобольдів". Та як його виконати, трясця, якщо я вже десяток мечів викинула в трубу? Насправді кожне 8-годинне завдання містить три малі задачі, і не завжди вистачає часу та енергії на виконання їх усіх. Що роблять "сонячні кристали", які видаються як винагорода за ці завдання, я так і не дізналась.
І, так як у цій грі є подоба сюжету ("сюжетні" завдання створені за класичним шаблоном РПГ "піди туди, бо я сам не можу"), і тексту багато, то сильно впадає у вічі, що українська локалізація тут, гм... непрофесійна. А ще я відмовилась від завантаження збережень у "хмаринку", і, не знаю, чи з моєї вини, чи ні, вони злетіли, і все, кінець. Заново почати не можу, бо навчання зіштовхнулось із повислим восьмигодинним квестом. Ну, хоча б досягнень отримала.

Підсумок: солідні ґеймери у таке не грають.

Гра — не складна, музика — стандартна для казуальних ігор, графіка — а на яку графіку ви чекали у пасьянсі?, керування — лише миша. І досягнення порівняно легко отримуються. А що ж не так?
Ця гра не збирається з вами дружити. Ситуація, коли на "столі" чотири вісімки, і жодної карти не дається, щоб їх зняти, вельми часто трапляється. А таке не лише з вісімками буває, що проклацуєш карт із двадцять, і все одно нема чим їх зняти. Можна довбатись головою об рівень, пройти його десь із десятої спроби, і то на одну зірку.
Як на мене, ця гра хардкорна, і, якщо хочеться пограти у щось таке, але інших представників стилю боїтеся, то ось вам пасьянсик, можете спробувати.

За що ми любимо ігри? За ті відчуття, які вони нам дарують. Які ж відчуття нам дарує LIMBO? Ми граємо за хлопчика, який йде праворуч у чорно-білому світі. (Сюжет? Ем... Сторінку опису почитайте.) На його шляху нам зустрінуться повішеники, потопельники, злі люди зі списами й луками, павуки на весь екран (арахнофоби, не грайте), керування поведінкою, і ще сила-силенна небезпек. Про кількість можливих смертей головного героя я мовчу, не було хіба що смерті внаслідок отруєння. У цій напруженій атмосфері ми розгадуємо головоломки, щоб пройти далі. І все це заради того, щоб бути феєрично дезінтегрованим.
Маса згаданих факторів у незмінній чорно-білизні (але більше все ж чорноти) з усієї сили тисне на психіку. Ця гра не залишає приємних відчуттів, тому я не можу її рекомендувати.

А якщо розглядати LIMBO суто як платформер — це непогана головоломка. Особливо рівні, де треба керувати гравітацією і крутити світом.